God Is A DJ!

Знайшла відео, яке мене ну просто нереально вперло))) Як своєю ідеєю, так  і виконанням. Ну і зізнаюся, що присутністю в ньому цікавого персонажа Hayz’a II в ролі діджика))

Так от, чого я пишу власне. Якщо хтось раптом (ну раптом) має відео, що називається Still Water режисера Jason Tahara, це десь так 2007 чи 2008 рік – поділіться, а? Це короткий метр, щось в стилі трилеру. Триває приблизно хвилин 12. Нажаль майже 10 годин пошуків не дали нічого, окрім цього:(  http://www.imdb.com/title/tt0996526/

А я вам за це викладу короткий метр, який мені так сподобався)) Я знаю, що він певний час був дуже популярним, отже не ображайтеся, якщо ви його вже бачили)))

I found this short film and I liked it somehow))) Especialy that strange guy Jonny Hayz II as dj)) Anyway, this video has a very interesting idea.

But the main reason, why I’m writing this post is to ask if someone has short film called “Still Water” directed by Jason Tahara, please, guys, can you share it with me? It’s a kind of short thriller, about 12 minutes. It’s a movie of 2007 I guess, but I’m not so sure. All that I found in internet after 10 hours is that stuf http://www.imdb.com/title/tt0996526/ 

Well, for now I want to put here those video, I was talking about. I know, that it was famouse for some time and maybe you’ve already saw it, but I like))))

God Is A DJ (Spin)

Експериментальний вірш російскьою…

Навіяно віршами моєї любою Птички http://vkontakte.ru/profile.php?id=5791512 Написалося само собою… Може чакри відкрилися – не знаю:)

Ты помнишь, как все было? Как начиналось,

Сколько забирало сил?

Ты еще, помнишь, тогда меня спросил –

А я не ответила…

Ну не верю в эти …

Приметы, пахнущие совпадениями!

Я тогда отсчитывала секунды времени

От «еще впереди» до «уже слишком поздно».

Да-да, говори, доказывай, что я слишком несерьезная…

Ты же тоже знал, что все идет к этому –

Пакуя очередной рюкзак,

Совершая пробежку за кофе и сигаретами.

Почему я расстраиваюсь?

Знаешь, просто я люблю лето,

А оно закончилось. И меня парит эта осень.

А вот три дня назад началась зима…

Странное дело – ты любишь солнце настолько,

Что забываешь о том, что оно зимнее.

А я ненавижу магазины с замерзшими витринами.

Запасаемся на ночь чаем.

Фэйсбук, майспейс, но второе реже…

Откровенно врем друг другу, что

«Не так уж и важны эти огромные расстояния».

«Ты опять в Германии? – Уже нет. – А где же?»

Говорим на разных языках,

Но иногда умеем читать даже мысли…

Шлем друг другу приветы издалека:

«Как дела? – Херово. – В смысле?»…

Невеличкий звіт

Тож, багато кому обіцяла і тепер більш впорядковано про концерт Sunrise Avenue в Москві:)

Якщо по пунктах, то

НЕ СПОДОБАЛОСЯ:

1. Місце проведення концерту. Саме по собі приміщення непогане, але…

2. Звук. На жаль, цим страждають абсолютно всі клуби нашої колишньої совдепії. Періодично не було чути навіть основного вокалу, про беки та періодичні перепади в гучності інструментів взагалі промовчу.

3. Час проведення концерту. На жаль, не витримують мої любі фіни конкуренції з Guano Apes, чий концерт відбувався десь там в осяжному періоді часу в кілька днів. Тож це було ще одним фактором для наступного пункту.

4. Кількість людей. Було сумно і навіть трошки соромно за наших східних братів слов’ян. Після повністю розпроданих залів у Німеччині, Австрії, Фінляндії, наповнений ледве на чверть 1Rock виглядав якось дикувато. Хлопці трошки засмутилися, побачивши лише рядів зо 4 людей перед сценою…

5. Відсутність реклами в місті, непроінформованість потенційної аудиторії – просто ще один фактор, через який зібралося так мало народу. Особисто я за весь час, що я прошлялася Москвою побачила тільки 2 плакати. Один з них біля самого клубу.

6. Нехай мене пробачать ті, хто був там – ви не обов’язково відноситеся теж до цієї категорії, АЛЕ купа дівчаток-підлітків, що прийшли навіть не послухати гурт, а просто ледь не помастурбувати на Хабера… ну це… як би самі розумієте:) Здивувало, що таких було більшість. Однозначно здивувало. Чи може я просто переросла той момент, коли можна придумати собі такий от ідеал з конкретної людини і при цьому срати з високої гори на те, що людина насправді являє собою:)

СПОДОБАЛОСЯ:

1. Безпосередньо виступ гурту. Мені здалося, що хлопці просто забили на все і самі собі розважалися на сцені:) Відчувалося, що почуваються вони розслабленіше, ніж на багатьох інших концертах.

2. Світло. Як не дивно, але це єдине в цьому клубі, що сподобалося просто без заперечень:) Хоча я не в курсі, може то було обладнання SA.

3. Саму, в якого настільки ржачно прозвучало зі сцени російською “ета мая коЩка”:)

4. Осмо зі своїми варіаціями на “I gotta feeling”. Ящо він таки поїде на Євробачення 2010, я голосуватиму за Суомі:)

5. Афтерпаті. Ноу коментс:) Не спав ніхто:)

6. Загальне позитивне враження від концерту, спілкування та приколів.

Хочеться сказати хлопцям величезне “СПАСИБІ” за виступ, приїзд і все інше, що там відбувалося:) kiitos:)

Наступного разу попадаю на їхні концерти вже у березні в Німеччині. Що ж:) Я вже майже почесний прихильник гурту:)

Моя чергова міні-метаморфоза:)

Можете мене привітати – я знов брюнетка:) Рудою бути не схотіла. Піду відбирати свого фотіка в подруги наразі. І трошки прогулятися… А життя таки кайфове:)))

Про роботу…

Аааа! Ще згадала тут по ходу… Нікому там нічьо перекласти англійською не треба, нє? Бо я відтепер як чесний фрілансер заробляю лише перекладами… Тож як, нє? Чи може там… ну знайомим комусь… чи що…

Ось так!

Ось так я і випала зі свого блогівського життя дуже надовго… Більше так не буду:) Нарешті вирішила, що треба щось починати писати – якось не дуже гарно на мене вплинула моя “творча відпустка”. Отже! Завтра ж починаю виправлятися:) Шаритимуся з плеєром містом (маршрут десь так стм Радянська – сад Шевченка) і підслуховуватиму розмови у кав’ярнях штибу Пузатої хати чи може Здоровенькі… ще не знаю. Так чи так десь планую зависнути за кавою та трошечки пописати… По-старомодному так – ручкою у блокноті:) Бажаючі приєднатися до прогулянки – шукайте мене десь у телефонному режимі години до 6ї вечора. Потім я йду в підпілля:)

Ось таке воно – повернення.

94th aniversary of Armanian Genocide

The reason why I’m writing this post in english is that I want more people to hear, to see and to get that what happend on 24th april 1915. Armenian Genocide made by turkish people occured and Turkey still denies it so! And you know, I think it’s not fair! We’re still fighting for that they simply recognize what have they done. But they still say that it’s “so-called genocide”. This year it will be 94 years passed after the first genocide of 20th century. And I think that thet’s important point about recognision of it. Because it will be the first step of world countries to never mak it again. In many countries of so-called 3d world such as african countries the genocide continues today. And the only way we can stop all this hell on earth is to call the things by their own names! Let’s tell the trues. Let’s be honest about it if you still care about this world.

Here are a few videos about Armenian Genocide and it’s recognision in the world. Just to make you know more about

The worth thing in this situation that turkey called us liers, told that we made terrors when we were begging for justice for 94 years. Does it look like lies? Didn’t 1.5 million of victims dead approve that it has happend?

24th april 1915. Armenian Genocide. Never Again. Noone is forgotten.

Про антиснідовий фестиваль, Шато і все таке…

Занесло мене 26го на фестиваль присвячений антиснідовій компанії, який проходив у Шато Лєдо… Дивно все якось вийшло. Бо мені, бідосі, довелося піти туди з Напрягом (з великої літери, бо це власне ім*я одного товариша). Попали ми до клубу десь близько 22.00. Хвилин 10 з*ясовували де там що, бо це був перший виїзд до цього приміщення. Заплатили жлобські 80 грн за кожен квиток і пішли в середину. Якраз грали Pur:Pur. Власне картинка їх виступу та ще декількох гуртів є дуже змазаною, бо десь до 23.00 я шарилася тим доволі великим приміщенням, віталася зі знайомими. Дуже здивувало, що цього разу кількість людей, що віталися зі мною і яких я при цьому, хоч стріляйте, не знаю, була просто нереальною.

Наступною зупинкою для мене був виступ моїх любих …и Друг мой Грузовик. Мене, разом із Андрієм Запорожцем, що тихенько встав десь недалеко від мене, порвало в тряпочку. По ходу, ми були двоє таких, що вривалися від початку і до завершення сету ИДМГ. Це було круто. Десь під кінец виступу до шаленого вриву підключилася Мала (Люк). Прямо перед сценою як завжди тусили слемери, але я вдало виманеврувала:) цього разу без травм. Трохи налякав Міша Кабанов зі своїм імпровізованим стейдж-дайвінгом. о_О За тої кількості людей під сценою, це виглядало принаймні спробою самогубства. Але і тут все обійшлося:)

Потім був похід до гримерки, куріння халявного кал*яну, і бухання халявної бухашки, що, доречі, потім обернулося проти мене. Бо десь підчас сету Younat*а я пішла казати ведучому (він же Андрій Берколь), що він сьогодні гарнюня і нереально схожий на Кобі Шеддікса. Сподіваюся його не злякала п*яна тьотка (це я), що ні з того ні з сього щось почала йому втирати…

О! Так, ще бів вері найс блек гай, що читав із гуртом Танго Темпо. Приємний чувак.

Радувало поперемінне натикання мене на знайомі обличчя, незнайомі обличчя, що були чомусь дуже раді бачити мою не дуже тверезу персону, були обличчя, що намагалися перетворити мою персону на труп, пропонуючи ще буханути, але то було вже зайве.

Ще порадувала моя люба Птічка. Просто своєю присутністю. І Бодя – без нього було б не так весело.

Так чи так, мене знову занесло у гості. Додому я потрапила лише наступного дня десь о 17.00… З жахливим станом, що має назву “бодун”. Все, припиняю пити. І сідаю на дієту. В мене нова ідея фікс – хочу важити знову 57 кг. А може то просто пів на п*яту ранку??? я не впевнена))))

А…. ще я трошки захворіла. Болить горло. А голос зранку який! Можна лякати сусідів. Чи не знаю кого там.

Блін, щось мене так давно тут не було! В мене тепер аж 2 напівофіційних місця дислокації)))) А дім, це там, де моя зубна щітка знаходить хоча б тимчасове пристанище. Ось так. А ще я офіційно безробітна. Після Нового Року виходжу на полювання. Тримайтеся))))

Доречі, вітаю всіх з пройдешнім католицьким різдвом))) особливо моїх євро-штато-канадських друзів. I miss you, guys! I hope ya had a kickass X-mass!))) Canadians!!!!! Adam, Naomi, Nathan, Barry, Neil, Cecil, James, Roo, Kim!!!! I’m coming!!!! See ya all on February!!!! :-*

Papa Roach’s new video

Напевно всі, хто зі мною спілкується, знають як мені нра Papa Roach:)) і ось нещодавно вони випустили новеньке відео до пісні, що ввійде до їхнього нового альбому, який, за словами Кобі, має незабаром вийти перед наші з вами світлі оченятка та жадібні до нової музички вушка. Тож хлопцям з цієї команди треба побажати творчої наснаги, щоб вони нас продовжували радувати й надалі.

Джейкобі (вокаліст) каже про новий альбом, що він буде більш різноплановим, що деякі пісні будуть спокійними, більш фанковими, а деякі дуже навіть важкими. Бо вони намагалися якомога більше проекспериментувати зі звучанням.

Ну що ж, подивимось. А тим часом пропоную зацінити відео Papa Roach “Hollywood Whore”. Хоча, я не можу не надати невеличкої рецензії. Як на мене, то, на відміну від решти кліпів цього коханого мною гурту, цей витвір вийшов якимось аж занадто безсюжетним. Хоча… це компенсується красивою розкадровкою. Знято достатньо кровожерливо, жорстко і категорично. В мене таке враження, що автором цього кліпу є Джейкобі власною персоною))) Бо в нього самого є якийсь трошки хворобливий потяг до кривавих сцен. А чого-чого, а крові в цьому кліпі достатньо.

Усміхнена:)

Дуже дивно, але твої дзвінки “просто так” мені піднімають настрій, навіть коли ти в абсолютно неадекватному стані дзвониш серед ночі. А ще те, як ти іноді геть по-дитячому поводишся. І те, яким дорослим ти буваєш. А ще купа смсок щодня – як щось, що ніби вже колись було, але повернулося до мого життя… І те, що тобі можна сказати будь-що. Ти змушуєш мене робити дурниці, за які мені не соромно і які лише змушують тебе посміхатися. А ще те, яким виховательстким тоном ти кажеш мені їхати додому, а не пертися кудись поночі пити каву. І те, що в такі моменти я легко погоджуюся і таки їду додому. Те, як з тобою можна говорити весь час, і те, як ти легко змушуєш мене замовчати, коли я говорю забагато. А ще якийсь особливий випадок, через який все зараз так, як воно є…

Все це змушує мене посміхатися якось по-особливому:)